Але звісно знайшлась людина, яка цього не сприйняла. Почала розповідати про те, що не дає руки тощо. Він йшов далі, а вона все причитала на життя. Аж зло бере. Людина підняла настрій, але знайдеться хтось, хто хоче влити свій черпак г... в діжку меду.
Ще пригадалось оповідання ще з Піонерської правди. Про хлопця, що свої власні гроші витратив на коробку морозива і намагався роздавати його людям за так, для настрою. До нього викликали міліціонера і все закінчилося молочною калюжею в коробці. Лишень цуцення стояло поруч і лизало те молоко...
Дивно, я часто просто таки лінива людина. Простіше робити щось усталене, не міняти, хоча й можу навіть кайф отримувати від тривалої рутинної роботи. Але тепер просто не маю права зупинятися ні на хвилю. Як в Екзюпері - ми відповідаємо за тих кого ми приручили. Треба рухатися, приймати непрості рішення, бо час не чекає. Я й так надто затримався.
Життя часом нагадує політ планера. Я не можу зупинитися. Потрібно постійно шукати терміки. Інакше поступово втрачу швидкість і висоту і доведеться лише впасти. Майже ніхто не зможе допомогти.
Немає стабільності, балансування на грані. Купа речей потребує моєї уваги, але часу страшно не вистачає. Часу або грошей. Тому що одне дає інше і навпаки. А ще кажуть, що не в грошах щастя.... Згідний, але попри можливість існування майже без них, випадкова навала грошових знаків дуже підіймає настрій.
Ще треба постійно собі нагадувати про час, про те, щоб не гаяти йогодаремно. Дивує часом з розповідей якихось теперішніх успішних людей, як вони прямували до успіху. Були часто в них якість прийоми, щоб тримати себе в тонусі. Теж собі таке вигадав. Написав собі маркером між великим та вказівним пальцем на видноті R.T. Це ніби - памятай про час. Ніби дрібничка, але ці дві літери постійно підганяють, постійно мелькають перед очима. "Не втрачай час,живи тут і зараз.
Я на "Однокласники.ру"
Чи купили б ви таку газету (http://studentt.livejournal.com/33788.ht
Прошу якщо Ви вже натисли на + чи мінус, то залиште коментар, а то видалю з цієї сторінки мінус і буду збирати тільки похвали : ))) Мені все таки цікаво за що ті мінуси.
Загляніть сюди -
http://ibox.org.ua/66275/
А тут новіша версія
Версія 0.40.5 1400+250 користувачів та 20 спільнот.
Я дивлюся, що закачали вже 7 раз - то скажіть хоч би свої враження.
 | Мой IQ - 115 |
З давнього смерть Вертера, Білий Бім. Фільм війна в кольорі - поле мертвих солдат в Росії і психологічно важка музика. Фінал "Американської історії Х". Аудіокнига "Зачарована Десна" про смерть діда і "Земля" теж Довженка. Viktoriya_Ugryumova_Pravila_dlya_slonov.m
А ще може бути безмежний сум, попри заялодженість цієї фрази. Це Vyderjki_iz_publichnyh_vystupleniy_indey
http://www.galya.ru/clubs/show.php?id=1
Не люблю застосування технологій і тому трохи бридко від реклами пікаперських шкіл "...дівчину, яка достойна тебе" чи з протилежного табору "...дєвочкі - реально работаєт" Ага - "препод мудак і задача прі ньом Прійом" Що (ніби) морські свинки.
Люди, поважайте людей...
Так хочеться розповісти все те хороше, що знаю про нього, що в ньому ціную, а то може раптом не так побачить його. Ніби хвалюся - диви яка цікава людина.
Думаєш - вони ж такі різні, як це буде.
Просто, коли це друг дитинства, хоча переважно він мене знайомив зі своїми приятелями - ось тей Сашко з яким я малим плот будував, землянку копав і планував військові дії з іншим кутком, з яким намагались робити цукрову вату та багато інших цікавих речей. Як почнемо згадувати і раптом розумієш що ми не відставали від Тома та Гека.
А з друзями за переконаннями складніше. Треба швидко та стисло викласти все що раніше розумів по крупинках.
Колись в дитинстві я сам для себе читав його і казав - дивись, ти і є тей другий, що саме почав виправлятися.
А зараз я один і немає з ким порівняти. Але знову я тей самий інший ведмедик. Настав час свята на його вулиці. Після застою йому починає не просто щастити. Ні це насправді не фарт - то приносять плоди праці. Наполегливість буде віддячено.
Я просто таки відчув тріпотіння цвіркуна в руці. Ривок і ти його зловив, легенько тримаєш і відчуваєш, як відн хоче вирватися. Відкриєш потім і він як та пружина, що не може залишитися стисненою, вистрілює в простір, аж відчуваєш поштовх на руці - ракета стартувала.
Обвішані гиляки абрикос
Заліз на якийсь буржуйський сайт. Йду за приладами, не знаючи англійської. Вирішив глянути з доступних країн Китай як потенційно найдешевшу. Надибав півтори сотні фірм, коли в найбільших європейських країнах пару фірм. Коли продивився асортимент, то був взагалі здивований. Кожна випускає асортимент більший ніж доступно на ринку України. Виходить що кожна їхня фірма припадає на 10 млн населення. Чомусь не зміг уявити 5 таких в Україні. То ми виходить якісь неповноціні, а китайці не такі вже й бракороби як нам здається. А й справді треба згадать їх історію, як вони учаться ще дітьми наполегливо. А ми лише колишнім гордимося. Китай наступає. А ми? Прикро...
Чарівною паличкою виступив 3G модем білайновський. Радості звісно немає меж. Закінчились роки мандрівок по інтернет клубах та постійне недосипання. Через останнє у мене сплячого ніхто вже не вкраде телефон чи пару флешек. Було й таке.
35 хвилин є в неті, спробую вкластися
Холера, це ж я рік не писав - як час швидко минає. Несподівано вільний день випав.
Але це ж не чесно, я заслужив нарешті на те місце. Я знаю, що я часом непутящий в роботі, але є речі які я не можу виправити. Цього року, як і того теж я просто хронічно не можу виспатися. Я просто вже не вірю, що колись в пів шостої вставав. А тут в пів сьомої, а потім півгодини воюю з годинниками почергово їх вимикаючи. В результаті скажено запізнююсь на роботу. Як я цього не люблю. Штрафували б відразу, але так не люблю брехати, не вмію, та що казати...
В 22 тільки на квартирі. Кажуть, ще щасливий - вони в 00. Не рівняйте ... з пальцем, це ж просто не чесно. У мене нема змін, нема заміни і працюю на вулиці, а не ганяю нна компі.
Ти гадаєш, що ось зараз ніби нарешті все налагодиться і ти нарешті почнеш вибиратися з цієї ями, віддавати борги, а тобі кажуть - погрався і досить - повертайся на своє місце. Це як ДН в Армії, що припадає на суботу, ПГД, тобто. Ти й ніби маєш право на вихідний, просто спати, але в кубрику саме прибирання.
Купив термоса і хоч день було досить прийнятно на роботі а потім наступного ж дня тобі кжуть - відпочинь сьогодні, без штрафів без нічого і на теж краще місце ніби обіцяють повернути. А тут рукзак падає і ти швидко виймаєш з нього футляр з посрібленими скалками поки 2 літри чаю не залили Хемінгуєя, По кому подзвін, якого вчора тобі не давав до першої ночі з кухні вийти. Він не винен. То було як наркотик.
Грошей трохи ще є - і відразу встиг на День Валентина. А тепер ще перечекаю трохи, аби ще й захопити і Весілля в високосний. Чомусь хочу аби це було як тей класний фільм про Ірландію та кохання з рік назад. А потім бігом за комп і макать, макать (чес.)
І все буде добре, бо інакше просто не може бути.
пісі А термос з чаєм був би зараз доречним. В кіно зараз все одно мало люду. Сісти собі десь на першому ряду випити чаю. А то в автозак і то з термосом якось пакували, а тут нема, шкода.
Зате у мене є тепер запасна кришка, а то ж саме важливе для термоса, цілого звісно. Життя триває...
... переважно по шапці, та все ж.
Не раз задумувався як інші люди впливають на приклад на мою долю. Ось наприклад сусідка підказала де можна вчитися тощо. Те, що існують в світі знедолені люди, примушувало розуміти як мало для щастя потрібно і як багато маєш сам.
Та виявляється і я в долі когось іншого траплявся аби лише допомогти прямо тоді. Уже втретє я знаходжу документи. Це вже якась тенденція.
Барсетка з документами. Техпаспорт. Паспорт з грошима.
Скрізь була випадковість. Відійшов вбік з траси і натрапив на випотрошену барсетку. Запізнився на маршрутку і 8 км пішки - знайшов на трасі. Проїхав станцію в метро, вертався. На виході зі станції побачив на підлозі обкладинку на паспорт. Не скажу чого було більше - цікавості, імпульсу. На 95% знав, що там - нічого, але нагнувся. Цікаво - скільки людей пройшло повз.
Можливо то ще з дитинства. Коли мати знаходила якийсь предмет одягу, то тут же десь поруч вішала на підвищені. Люди могли шукати ту річ. Побачив всередині кілька великих банкнот і пару хвилин в думках навіть грішив - забрати гроші і підкинути документ господарю - ніби плата за його необережність. Та за пару хвилин подібні думки зникли. Навпаки хотілось вернути разом усе і здивувати цим ту людину. Вернути таким чином віру в людей.
Розумів, що за те може "нічого не бути", ну й що
Чоловік, дружина і маленька дитина - пару років десь. Як контраст до баченого напередодні - чоловік справді любить свою родину і так все якось класно, що таким себе там зайвим почуваєш. Чи не найбільше чіпляє за живе така маленька дитяча ручка, мініатюрні пальчики.
Вийшов від них і так спекотно попри холод на вулиці. Якась висотка на Троєщині. Далеко за десятий поверх. Внизу запізнілі перехожі поспішають до родин. Завтра ще п'ятниця, а потім вихідний. Залишилось ще сім днів, але не те хвилює... Хочеться з міста далеко. Додому...
Біля будинку зустрів кірбіста ( чи то в нього хтось знайомий там був). Зачепило питання про успішність. З'їхав.
Сказав водієві, що мені пора у відпустку. Здивувалась. Якже це так - завжди лише позитив попри все, а тут таке.
Щось було подібне нещодавно. Ні це не була депресія - у мене їх не буває, така собі сіра смужка в житті. Аж раптом об ногу мені, зажуреному потерлась кицька. Відразу вернула мене в реальний світ, ніби рука, що виловила мене з ополонки.
2 А як хочете?
Питання практичне. Сканую різну літературу і цікаво як її найкраще викладати в майбутньому.
Отож - Ice Book Reader, html, doc, pdf... Який варіант насправді більше підходить - аргументуйте тільки будь-те ласкаві.
І підпитаня. Хтось ще сканує українські книги? Принаймні - може є щось цікаве, що можете позичити для сканування, бо за якийсь місяць мій запас закінчиться. А я як матиму вільний час, то роблю 100-300 сторінок в день? Чи може в кого зайвий вінчестер завалявся бодай на пару сотень гіг. Треба звісно від 0,5 Тб - стільки відео є з ТБ, записи з ЕРИ часів Революції - біля 3000 годин кожного. Планую потрохи на Контакт кидати, але треба ще злити з дисків, пересортувати.
І (а раптом)... може тут такі люди трапляються. Потрібна порівняно невелика фінансова підтримка одного проекту українського спрямування. Навіть до тисячі доларів, щоб запустити в обкатку чорновий варіант і мати можливість працювати далі. Потрібні не спонсори а швидше меценати, хоча на безвідсотковий кредит на тривалий термін погоджусь.
Це ж насправді зовсім не епізод. Якщо я навіть не залишусь тут. Стоп, що значить не залишусь. Інакше й бути не може.
Аналогію варто придумати. Це все одно що бути у витоках Майкрософта чи Гугла, на початку їх історії, але розуміти все що станеться і тому не просто вірити а прямо знати про майбутній успіх. Тут такий самий кайф. Ти усвідомлюєш, що саме тут і зараз ми розпочинаємо щось таке, що ще ніхто до нас не робив. Ну і зовсім уже на завершення такі ж події і у власному житті. Це ніби як авто, що забуксовало. Достатньо ще мить і колесо дістанеться твердого грунту і почнеться неймовірний рух вперед. Інакше просто й бути не може. Це тільки ззовні може здатися, що пару місяців у мене застій в справах, фінанси на нулі і ще й пересилятися потрібно. Ну й для повного щастя (нещастя) вирубили контакт в офісі і закрили ПК клуб при боці. Може й так, ну й що що так, що насправді фінанси на нулі - було ж кілька тисяч мінуса. Ну й що що десь криза та в політиці завал. Я забув такі слова і не говорю їх собі.
Насправді в усих речах можна знайти позитив.
"баба ... завжди казала боятися діти потрібно живих" Так часом повторювала мати. А й справді, - що нам можуть зробити мертві.
Вертався з роботи з двома колегами жінками автомобілем. Їхали по харківському шосе. Якась пробка попереду - на десяту ночі вже повернуло. А виявляється аварія. Пару трамваїв стоїть незрозуміло чому. Виявилось що під однією опорою несучих для "жили" лежить самотній бампер від авто, а опора при цьому майже збита і з дротами вже негаразд. Але далі ще "цікавіше". За пару десятків метрів, вже посеред траси лежить передок машини - двигун і пару коліс. Ще далі, знову біля краю траси - натовп. Жіноцтво вирішило поїхати подивитися, що там сталось. Та зрозуміло, що
там мало бути серйозно і мені не було страшно просто якось дико було лізти зі своєю цікавістю туди, де могла бути Смерть. Все не так трагічно напевно, бо міліція не відгонила від авто, але ситуація досить таки загадкова. Другого авто не видно. Як це постраждале могло і чолом в'їхати в стовб і ще й відірвати всю морду і переконаний, що пасажир вижив. Жіноцтво було в шоці, а навіщо було тоді йти. Чи може потрібно було ще й крові.
Водночас подумалось, що від мене залежали всі наші життя. Аварія сталась за десяток хвилин до нас, а так як мене з авто трохи зачекались, то саме таким чином ми могли уникнути зіткнення. Бо воно могло бути. Авто з однієї сторони, двигун з колесами з іншої. Тобто щось кудись швидко летіло, а наше авто могло бути на перепоні.
Все те не вигадка, бо щось подібне було зі мною. На заробітках - капремонт дороги. Неподалік велика татра наїхала колесом на шмат бруківки і цих пару кіл вискочили з під колеса і влучили за метр від моїх ніг. Вся ж деталь в тому, що один чоловік порадив трохи посунутися ледь не за мить до цього, бо камінь може виспорснути. Я відійшов на метр і туди й втрапив камінь. Доля?
Отож - студентка. Це власне для для настрою, а щоб ще більше позбиткуватися з себе, зачепивши давнє.
А ще для настою шоколадку, розсмоктуючи кожну окрему пластиночку.
"Що ти робиш" - Умощуюся. От і я умостився. Ось тільки, що на годиннику як завше - вже за другу ночі перевалило. Ледь не напам'ять знаю деякі фрази з фільму, але все таки буду дивитися мабуть до кінця. Що тут поробиш. Заразна штука. Але для нАлади потрібно.
А ще само собою кліп з контакту до Оранджлав та Ківі само собою. Для повноти картини ще кілька кліпів від Мандрів, Гайдамаків та Пономарьова. Настрій вже є, але ж коли його вже спати.
Хіба що наостанок спробую не так пожАлітися як виговоритися.
Віддалене від Києва містечко (Ірпінь). Перша моя зустріч з ним в житті. Цікава родина, затишне місто.
Помітив, що цілком серйозно розмовляю навіть з маленькими людьми. Не намагаюсь відшити їх. Чекав на транспорт і 10-ти річна Оксанка вийшла мене провести. Якби вона була на кілька років старша, то подумав би, що закохалась. Вона хоч і на "Ви", але так безпосередньо зі мною спілкувалась. Запитала чи мені не 37 (Ось тобі і маєш). Розповіла про родину. Про те, як у них трапилась пожежа чирез ігри в дочки-матері. В Оксанки якась така цікава фраза на кшталт мого "осьо", за який мене шпетить Інна. Та фраза нагадала мені Вінничччину. Але вони кияни.
Вже вдруге в пресі прочитав про депресію і пригадав, що на порозі осінь. Стало досить таки холодно, а господиня все не збирається розпочинати опалювальний сезон. Добре що є калорифер у вигляді ПК. В моїй маленькій кімнатці він сам може бути кліматичною установкою.
А тим часом в літній кухні незакінчене будівництво, все ще немає дверей і такий противний пронизуючий холод. Саме він в осені неприємний. Чи то може суб'єктивно, але здається що взимку не так холодно як при перших похолоданнях восени. Мо' й справді - ще велика вологість, непризвичаєність.
Доводиться по спартанськи митися під холоднючою водою, мріючи вже про комфорт вже в себе в селі. Я приховую від інших нерушиму віру у власний успіх. Для себе ж я знаю, що все буде гаразд і навіть в деталях бачу мету. Але попри те я з легкістю сприйму навіть найгірший розвиток подій, бо вже готовий і до такого.
Потроху потроху приходить досвід, аналізую особливості роботи колег. Ніби однаково, але результат різниться в рази.
Колега розкритикувала досить жорстко мою роботу і переважно недаремно. Я звісно можу навести ряд відмазок, але ж "успіх не потребує пояснень, а в невдачах вині лише ми самі". Якщо щастить, то цю фразу так просто приміряти до себе, але при невдачах хочеться виправдовуватися. Але в нас справді така робота, що лише від тебе самого залежить твій ріст. Ну й що що вони мають кращі умови тощо. А ти спробуй пробитися при цьому мінімумі - це я до себе.
Спочатку все здавалось таким легким, що навіть було якось ніяково перед усима кого бачив скрізь навколо. Ніби - я ось так легко досягну успіху, а вони й досі там. Але все виявилось не так легко і тепер я ціную свої зусилля і ніхто ніколи не переконає мене, що мені щось з неба впало. Я надто довго йшов...
Вона там щось взялась вписувати в бланк, аби швидше здати зміну і щось не так зробила. Сказала, що зробила шкоду. В Києві не кажуть "зробила шкоду". Або вкоїти пальця чи подібне. Ці слова не підходять до нього. Це не його, це наше. І тому так приємно почути щось таке. А ще вона вибачилась українською. Я ж в свою чергу ще раз пошкодував, що поскандалив. Яка різниця яка вона за вдачею, але ж вона українка. З села чи просто десь з Заходу.
Робота наша в безлюдному місці і тому дивно було побачити групку напідпитку. Там і немає де випити - заправка та траса. Там немає де жити - покинута місцина, промисловий район. Іду далі - п'ють, та й п'ють, чого їх боятися. Щось ніби наспівують. А потім розрізняю слова - про калину, яку козак не довіз та кинув. Я не подумав тоді саме так, але зараз я скажу коротко і ємко, без жодного непрямого значення. Наші. І вже сміливіше. Якщо співають українською, то можна не боятися. (Саме так було сказано в колонці на останій сторінці якось в "ГПУ", але щось таке підспідомо я й сам відчував - лише не вигадав так сказати). Хтось скаже, що наївно - хай.
днів до повного і так схотілось зробити перший вдалий нічни знімок. Щоб природа та місяць - як на картинах буває
(фотоапарат у мене не такий вже й поганенький і хоч ручного режиму немає але тривала витримка є ніби. Вийшло б
далеко від професійного, але просто хочеться закріпити в пам'яті саме так як я це бачив). А ще б до тої картини
звук додати. Це біля траси і вночі фури швендяють, але варто кількасекундної паузи і можна на покинутому кутку
мертвого села почути гудіння цвіркунів чи то цикад. Саме гудіння (гул), а не цвіркання, бо комах (?) було так
багато, що звуки зливались і це було схоже на гул бджіл біля бузку, що на горі, вище дамби, чи навколо квітучої
липи, гілка якої лягала на дах сараю, і тому можна було сидячи на його шифері рвати цвіт липи. А ще доставати
шовковиці - найбільші на кутку. Нема ні липи вже, ні шовковиці... Але все одно настрій кращий став. Для повного
щастя не вистачало лише кавуна. На роботі боло спекотну, вода не втамувала спрагу, та і яка ж вона противна та
бутильована вода. Намішаєш холодної та гарячої, щоб не так противо і просто додаєш організму універсального
розчинника та учасника біохімічних процесів, не п'єш.
Не п'єш і різні солонкі мішанини Е-продуктів. Труїшся непомітно. Справді п'єш квас, сироватку... А тепер я хотів
кавун, як найсмачнішу воду. Позаминулого року в цю пору року по дорозі з роботи в кінці літа цілодобово продавали
кавуни та подібне. Я вже уявив кабасика на кіл 5-7, уявив як майже без зусиль репне від надрізу його шкірка і як
я "вдую" за раз добру половину. Аж тут така халепа.
Кожен з тижнів у мене має своє призначення. Треба десь дістати пресу, тому й їжджу до міста відразу після роботи. Ось щойно сказав собі, що завтра я нікуди не їду, хочу спати, але зовсім забувся про ту саму пресу. Можна відмовитися від інших цілей вилазки, але читати щось треба, бо зовсім можна загнутися. Просто таки "поталанило" потрапити на такий процес на роботі, що просто знищує морально, та й фізично - теж не заввиграшки. Рятуюсь тільки паузами на читання - секунд по десять, але як ще підігнати стрілки годинники. За якийсь час може приловчуся - людина така холера, що до всього звикає.
Часом якесь просто таки пофігістичне ставлення до проблем. Знаю, що все вирішиться в будь-якому разі - потрібно лише знайти саме тей варіант.
Допомагав сестрі з її практичною роботою у ВУЗ. Знав, що за два дні їй здавати, знав, що тоді нарешті відпочину від тієї гонитви Києвом. Знав, що щось маю зробити, бо інакше нема кому. І на роботу два дні не ходив - буде мені за це, і дві ночі так і спав на стільці за компом. Про очі вже не кажу. Вони так просили Віаль, що мамко моя...
Зробив це завдання, мимохіть мусив ще й печатку оформляти. Воно ніби для ФОП і не потрібно, але потрібно ж було щось відтиснути в сестриному щоденнику про практику.
Минуло, гадав, що відпочину і вже націлився нарешті на кілька місяців плідної праці - сайт пора вже починати, з фотками з фестів розібратися, а ще кілька розпочатих проектів аж мекають.
А тут мене порадували новинами про мій потенційний переїзд. Ззовні спокійним був, але в мікроступор упав. Надто це не доречі саме зараз. Воно ніби навмисне вибирають час найбільшої скрути. Якраз два роки тому була схожа ситуація. Щоб знайти нове житло, потрібно були гроші та робота, а гроші тільки на роботі та при гарантованому житлі, ну й роботу можна було шукати лише маючи відповідний тил - житло-гроші. Таке ось замкнене коло. Так би хотілось, аби й цього разу залишили мене таки на місці. ось через це питаннячко і засмутився трохи.
Але відразу прорахував найгірші варіанти, змирився (а куди дінешся) та й почав діяти, аби хоч трохи краще зробити.
14:30 17/07/08
А може варто смертну кару повернути? Ні я добре продумав і я сам завжди вважав, що краще хай відсидить багато років, але гарантовано не буде помилки.
Але те, що таким людям не варто бути в суспільстві - однозначно. Зачинщинку - точно.
Аргумент - були нетверезі навіть не беру до уваги. Це навпаки додаткова провина. Ніхто їх не заливав. І на суспільство не потрібно кивати.
Єдина, хто має право простити - та молода жінка.
18:24 16/07/08
Як то кажуть - і привидиться ж таке. А ще - і про що він тільки думає. Зійшов опівночі з автобуса. Хороше, морозно, небо гарне. Ухопився за якусь думку і давай розкручувати. Про Веб.Архів.Орг згадав. Це ж там і мої коментарі можуть затесатися. Така швидко плинна річка як інтернет та все ж таки десь шуршить дисками у величезній залі вінчестер на якому пару міліметрів площі зайняли мої думки. Все плинне, але це вже здається ледь не висіченим на камені. А скільки ж того намарав за кілька років на чужих хардах. І взагалі нет - дивовижний тим що там майже все є і майже задаремно. Вдуматися варто лише в цей факт. Ти тільки запитай і все тобі буде, а платою хіба маєш не дивитися на їх рекламу. Скажи комусь, раніше, що таке буде можливе (якщо відкинути ідею комунізму звісно)
А почав власне цю тему з іншого. Замислитися - зараз навколо мене в усих напрямках, на різних висотах пролітають чужі думки та розмови, інша цікава інформація. За кіношним штампом відразу ніби чуєш гудіння багатьох голосів, і час від часу один трошки голосніше - щоб всі чули саме цю думку.
Розповісти, що я таке мізкую, йдучи собі з роботи - ніхто не повірить, що я не нюхаю і не курю...
23:10 18/01/09
Пів першої ночі, швиденько перехопив на кухні і бігом до компа, аби ще щось перед сном зробити. Зібрав купу паперів (така вже звичка - і під час їжі щось читати, щось записувати. Оперативка в мозку в мене маленька і тому мушу відразу занотовувати, аби не втратити якусь думку.
Десяток списаних аркушів... Згадав скільки їх ще лежить таких. Раніше це були різноформатні листочки з зошитів, кавалки довільної макалатури чи навіть шматки якоїсь тари - що під руку траплялось в потрібну мить. Останні роки - лише А4. Якщо це десь на роботі чи в транспорті бува, то кожен зігнутий вчетверо, а інакше просто аркуші густо помережені різними кольорами. Якщо це не просто намітки для ЖЖ чи щоденника, то часом якісь малюнки, схеми. Купа ідей що затримались на папері. Малювати зараз не часто доводиться, але мені вистачить і того що назбирав у молодшому віці. Аби лише часу вистачило. Навіть якщо нічого нового не придумувати, то досить лише опрацювати те, що маю наразі.
"Терабайти" - не лише для красного слівця. Зо дві сотні дисків з відео. До трільйона байт набереться. Передачі, фільми - скільки ж там тисяч годин буде?
Неліричне завершення. Там переважно українською мовою і багато що аж мекає бути викладеним в контакт. Може хто скинеться на терабайтний вінчестер, аби можна було все те довести до тями. А якщо арендувати сервер приміром на Волі, вкласти в нього такий хард і дистанційно потім скидати туда відео. Це ж буде швидше - ?
Завжди кажи так. Хоч фільм і комедійний, але дещо в ньому заставляє замислитися. Навіть не сам принцим - кажи життю так, а те, що все може знадобитися. В житті реально так буває. Принаймні у мене. Чи може я лише на те звертаю увагу.
Виходжу з "Комоду", якийсь чоловік крокує назустріч, щось говорить своїм друзям. Ще не почув, не проговорив в мозку для себе їх, ще не зрозумів змісту сказаного. А вже впізнав специфічну вимову. Чехи. Ось так. Я там був, я розумію мову і ось пройшов цей незнайомець, щось говорив приятелям про жувачку, ніхто з оточуючих не втямив нічого, а я ніби підслухав, згадав минуле і посміхнувся. Нічого не минає надаремно...
Їхав у метро і випадково підслухав розмову. Дівчина говорила майже чисто українською, щось доводила. Казала, що вони ночують на вулиці. Закінчила "всьоравно, це моя ідея я за свої гроші але зроблю притулок для тварин"
Я чув, що бувають, люди в хорошому розумінні слова схиблені на чомусь. ле виявляється, що їх ще й в реальності можна побачити. Це таке саме рідкісне явище як дівчата, що читають "УМ", але чудово, що є таке в світі.
А ще мені не банально прокоментили в 128 пості і я вірю, що все буде гаразд. Криза лише в наших головах.
Ось тільки так не вистачає тут української мови. Щось такого львівського, тернопільського, вінницького...
Прочитав з екрана пару коротких слів - кільканадцять літер і впевненість зникла. Може краще вже як тоді - три слова ніби обухом і все...
Зайшов до старих знайомих на роботу - відвідати, поговорити. Часом буває проганяють напівжартома, але варто змовкнути на якийсь час і вже кажуть - "ну розповідай". Не тільки від них доводиться таке чути. Й інші кажуть і деколи я продовжую "... как кораблі бороздят простори Большого театра..." Я й сам люблю виговоритися, але не так - від балди, а потрібно дати якусь тему для початку. Ніби затравку внести в перенасичений розчин гіпосульфіту натрію. Він відразу кристалізується. І тепла виділиться чимало. Так і я, а екзотермічне тепло - то гарний настрій, що буває після такої розмови.
Ось і тепер натрапив у
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
ruda_ganna на пост про мрію. Давненько хотів щось таке написати, а тепер знаю вже що потрібно. Використаю як затравку.Авторку посту прошу нічого не брати до уваги, все - лише мої думки.
Мрія чи ідея-фікс. Чомусь не хочеться вживати слово мрія. Чи то воно надто "затаскане" чи надто ідеалізоване - не знаю, але боязно якось до нього підійти.
Мрія - щось таке єдине, головна мета всього життя. Не просто якийсь "процес" - жити достойно, приносити користь чи банальне - купити шубу, а саме щось досконале. Щось після якого можна й не жити, або принаймні вже більше нічого не прагнути (щось на кшталт "Побачити Париж та померти"). Бо інакше виходить, що то була не мрія.
Мабуть мрія, це щось таке, що не залежить від тебе, що не можеш реалізувати сам, але дуже хочеться. Що не мрія тоді, то стає просто прагненням, бажанням. Ось наприклад, я б хотів побувати на орбіті, на Місяць злітати. Хто скаже, що це в наш вік неможливо?
А разом з тим мрія - просте родинне життя</lj>
Випив дві цитрамонки і відпустило. Життя триває далі. Але я вже сам підсунув собі нову проблемку. Таке враження, що часом вони самі знаходять мене і часом дивуюсь навіть, що якась халепа трапилася не зі мною, а з кимось іншим.
В дитинстві ми з сестрою часто переводили стрілки один на одного - "А це не я" або "чого я?". Докоряли мені звісно цим як старшому і як хлопцеві. В підлітковому віці ще й батько часто звинувачував мене в егоїзмі. В армії все також зводилось до принципу "звинуватити можеш лише себе" чи ж іншими словами "не настучи".
Отож я ніби встановив собі блок на те все. Попри все намагаюсь навіть самому собі не казати "А чого..." (чому я так вкалую, а все рухається так повільно, чому життя таке несправедливе і час такий несамовитий). Просто так можна довести себе й до гастриту чи язви. Або й раку.
Радію з того що маю, бо інший й того може не мати. Бачив передачу про жертви дітей для родини. Тринадцятилітній хлопець йде працювати в срібну шахту, аби заробити грошей. В них там в глибині стоїть свій божок, якому вони моляться. Щоб не збожеволіти ці хлопці постійно жують листя коки. Молиться тей хлопець свому богу і сльози на замурзаному обличчі. Грудка від того в горлі і сльози душать. Тей хлопчина помре в 45 від силікозу. Яке я тоді маю право на щось скаржитися.
і якось все похололо.
Я ніколи не скажу, що то була наша територія, ми були там окупантами, але так би хотілось відвідати ті місця знову. Ось навіть Чорнобиль залишився бути і буде таким ще не одну сотню літ. А мені нема вже куди прийти і лише в думках я пригадую, що де було.
Просто там пройшла більша частина мого вже свідомого, але попри те радісного дитинства.
Сумую - більше нічого не можу сказати. Тепер залишається розшуковувати "односельчан" та однокласників. Обмінюватися фото.
Почав шукати серед жителів містечка і натрапив на кілька знайомих прізвищ та імен. Це було як в Амелі з Бредото. Хотілось плакати з радості. Знайшов однокласника і живе навіть в Києві, але боязно якось дзвонити.
Знаходжу все нові фотки в неті і якось дивно якими маленькими виявляються знайомі до болю будинки, школа...
227_Їхав у клуб, і саме посипав сніг. Стою, дивлюся на нього проти світла ліхтаря і якийсь такий спокій настав на душі. Таке умиротворення і ще прямо до щему захотілось жити довго-довго...
Зайшов знову на сайт Альштедту. Їх взагалі пару штук є. Але цього разу я побачив не помічені тоді фото. Ще там були спіски учнів. Я подивився випуск 97-го і просто подих перехопило. Я побачив такі знайомі імена та прізвища. Як же ж порозкидало нас життя. Бачу, що хтось залишився мабуть в Німеччині. В принципі не розумію як таке могло бути після об'єднання Німеччини.
Я не сильно запам'ятав однокласників, не багатьох, але досить було побачити кілька фоток. Це просто неможливо передати словами. А ще як побачив фотки різних раритетів тих часів. Деякі і в нашій родині є. І наклейки з трояндами, і листівки з кицьками і альбом в оксамиті.
Так багато хотів про все це сказати, але емоції все небарвили.
НР звісно кращий тим, що можна будь коли отримати нові сопла з новим картриджем. Я наприклад попалив Кенон, промивкою від Епсона, яка на колір як червоне чорнило. Жодні прочистки нічого не дали. Принтер не дуже підходив навіть для тексту.
Але в НР бісить його настирливість з заміною чорнил. Ну не по кишені мені користуватися їх картриджами. Є чудова українська фірма, що наколотить чорнило для будь-якого апарата по 20 наших за банку.
А ще в них немає можливості обнулити рівень чорнил. Ще довго формується черга друку. Ну й саме неприємне. Застряв папір, перезавантажив, тепер показує пустими обидва картриджі (а кольоровий я ще не чіпав і тільки трохи надрукував). Видалення принтера нічого не дало. Мабуть і перевстановленя ОС не поможе, хіба якщо начисто. Добре що хоч на нього у мене є гарантія. А то наприклад у мене заглючив фотоапарат, і хоч були всі документи та тара, але загубив чека. Тому ремонтував своїм коштом. Ну а картку для нього встиг угробити до того, що варто її вставити в апарат і він перестає робити.
Ось такий веселенький новий рік.
Це все нагадує одну історію. Я схожий на працівників офісу, що бачать ПК як чорну скриньку - бачать що на вході та виході, але не розуміють що всередині. Можуть при завантажені вилітати якісь вікна, щось не працювати. "Нічого не чіпай, все добре працює, ну й що що треба зробити якісь зайві зусилля". Я таке засуджував, а тепер через цейтнот просто не можу дозволити собі копирсатися.
224_ Терпіння просто часом не вистачає. Вирішив зробити собі принаймні мобільний інтернет, але ж стільки перепон виникло. Я тривалий час користувався стареньким Нокія, з чорно-зеленим екраном. Навіщо щось більше, коли у мене є окремий пристойний цифровик, МП-3 плеєр? Не маю бажання переплачувати за те що не надто важливо. А тут хоч не хоч, а довелося переходити на трохи новішу техніку. ПК я більш-менш володію (на рівні користувача), та тут більше мороки. Та до того ж вибрав Сіменс. Може для когось це й краща система, але я звик до інших підходів і тепер бісить, що звичні речі працюють зовсім незвично.
Наприклад ніяк не розберуся з такою простою річчю як телефонна книга. Там ще й від попереднього власника залишилось півсотні телефонів. До своїх же не доберуся. На мому старому просто не було внутрішньої пам'яті і все на картці, а тут все намішано.
Та це все дурниця порівняно з налаштуванням інтернету. Дата кабель не ставав під драйверами з диску. Там виявляється були якісь ліві. Телефон АХ72, на кабелі листочок на квадратний сантиметр, де стоїть А60, а я звик до цифр в Нокія, без всяких літер. 3110, 3330, 5110...
В мережі надибав на якісь, але там були під певний чіп. То я підколупнув кришку на коробочці кабеля і прочитав назву чіпа. Під нього був драйвер. Потім шукав інформацію про послугу в неті, та налаштування в салоні.
Я його ставлю, а воно не стає. В телефоні напхана купа профілів, а потрібного немає. Не відкривалось ні вікно модеми ні вікно Створення нового з'єднання. Ввімкнув усі можливі служби, де бодай була згадка про локалку чи інтернет. Раніше я все повимикав, бо непотрібне було.
Телефон не хотів відсилати замовлення на послугу. Так і пише "Ні зроблено". Гроші не зняло (20 грн), але неймовірним чином при не налаштованих "Модемах" та "Створенні..." все таки потрапив я в нет, на хвильку. Лише на першу сторінку, а далі браузер уже нічого не бачив.
Наступного дня я знайшов службу, якої не вистачало і ніби все зрушило, але просунувся лише на сторінку. Проходили лише адреси записані вручну. Після моєї ж ЖЖ сторінки система взагалі вилетіла. Дзвонив на Лайф. Що бісить в їхній консультації, що не можна вибрати літеру, поки не прослухаєш усі варіанти. Хвилин 15 треба добиратися навіть до вже відомого розділу.
В службі допомогли частково, але ще є проблемка. Треба переставляти ОС, а тоді знову пробувати.
Після всих цих намагань я почав думати про "телефонний" нет. Якщо вже й дома в нас є "ОГО", то чом би й тут не було. Ось тому й питання до всих:
Є два спарених телефони. Чи можна підключити до одного з них "ОГО", щоб інтернет та телефон не заважали один одному. Настільки я розумію "ОГО" - асиметричний IDSL? Здається цей формат дозволяє бути разом нету та телефону. Дуже потрібні поради від тих хто вже користувався такою комбінацією. Як там з оплатою. Певна ставка? - якісь документи платіжні приходять, аби я показати їх господині будинку?
